Хто говорить у цьому томі

Полімат, що працював на перетині економіки, психології, інформатики та теорії організацій. Запровадив поняття обмеженої раціональності й «удовольнення» (satisficing): реальні рішення ухвалюють не оптимізатори, а істоти з обмеженою увагою та обчислювальною спроможністю. Разом з Алленом Ньюеллом і Кліффом Шоу створив перші програми штучного інтелекту (Logic Theorist, 1956; General Problem Solver) і сформулював гіпотезу про фізичні символьні системи. Нобелівська премія з економіки (1978), премія Тюрінга (1975, з Ньюеллом), Національна медаль науки.

Політолог, народжений у Празі, піонер кібернетичного й комунікаційного підходу до політики: державу він розглядав як систему, що керується потоками інформації та зворотного зв'язку. Досліджував націоналізм, політичну інтеграцію й кількісні методи в суспільних науках; президент Американської асоціації політичних наук (1969–70).

Математичний економіст і теоретик ігор; розробник «стратегічних ринкових ігор» та інституційного погляду на гроші й фінанси. Відомий «грою на долар» (dollar auction) — моделлю ескалації, з якої неможливо вийти без втрат.

Конгресмен-демократ від Коннектикуту, якого називають «батьком оцінювання технологій». Ініціював доповідь Національної академії наук про оцінювання технологій (1969) і Закон про оцінювання технологій (1972), за яким постало Управління з оцінювання технологій Конгресу (OTA); став його першим директором (1973–77).

Інформатик, один із ранніх прихильників систем розподілу часу та ідеї «інформаційної комунальної служби» (information utility) — провісника хмарних і мережевих сервісів. Упорядник тому «Computers, Communications, and the Public Interest».

Прикладний математик і лінгвіст, піонер машинного перекладу та інформаційної політики; автор терміна «compunications» (злиття обчислень і зв'язку). Засновник Гарвардської програми політики інформаційних ресурсів.

Творець програми ELIZA (1966) — першого чат-бота, що імітував психотерапевта. Вражений тим, як легко люди приписували машині розуміння, став одним із найвпливовіших критиків надмірних претензій штучного інтелекту й «імперіалізму інструментального розуму».

Біофізик і системний мислитель. У есе «Strong Inference» обстоював метод рішучих, відсіювальних експериментів; у «What We Must Do» закликав до «кризових досліджень» — випереджального вивчення проблем, що наближаються до критичної маси.

Провідний економічний журналіст своєї доби: редактор Business Week, згодом — член редколегії та оглядач The New York Times. Пояснював економіку широкій публіці, не спрощуючи її до пропаганди.

Комісар FCC (1966–1973), гострий і дотепний критик мовлення та концентрації медіа; обстоював інтереси глядача проти інтересів індустрії. Згодом — викладач і громадський діяч.

Економіст і дипломат; посол США у Бразилії за часів перевороту 1964 року (роль, що й досі викликає суперечки), згодом — президент Університету Джонса Гопкінса й науковець Брукінгса. Один з архітекторів «Союзу заради прогресу».

Провідний фахівець США з державних фінансів і податкової політики, багаторічний директор економічних досліджень Брукінгса. Його емпіричні студії про те, хто насправді несе податковий тягар, формували реформи 1960–80-х.

Урядовець із політики наукової інформації; координував федеральні зусилля з наукової та технічної інформації (COSATI) — спроби дати лад розростанню інформаційних систем, про яке він і говорить за вечерею.

Урядовець, що працював над екологічними проблемами з президентом і Кабінетом.